БОЖЬЯ КОРОВКА

Гуляла за городом Божья коровка,
По стеблям травинок карабкалась ловко,
Глядела, как в небе плывут облака...
И вдруг опустилась Большая Рука.

И мирно гулявшую Божью коровку
Засунула в спичечную коробку.

Коровка ужасно сердилась сначала,
Мычала и в стены коробки стучала.
Но тщетно! Забыли о ней в коробке,
Закрыли коровку в шкафу, в пиджаке.

Ах, как тосковала в коробке бедняжка!
Ей снилась лужайка. И клевер, и кашка.
Неужто в неволе остаться навек?
Коровка решила готовить побег!

Три дня и три ночи рвалась она к цели.
И вот, наконец, вылезает из щели...
Но где же деревья, цветы, облака?
Беглянка попала в карман пиджака.

Однако она, не теряя надежды,
Бежит на свободу из душной одежды –
Там солнце, и ветер, и запахи трав...
Но вместо свободы увидела шкаф.

Тоскливо и страшно Божьей коровке:
Опять она в темной, пустынной коробке.
Вдруг видит: вверху, где вставляется ключ,
В темницу сквозь щель пробивается луч!

Скорее на волю! Коровка отважно,
Зажмурясь, штурмует замочную скважину…
И вновь очутилась в глухом коробке
С огромною люстрою на потолке.

О, Боже! взмолилась несчастная крошка
И вдруг увидала за шторой окошко.
А там, за окном, все от солнца светло.
Но к свету ее не пускает стекло.

Однако коровка на редкость упряма:
Нашла, где неплотно захлопнута рама,
И вот вылезает она из окна...
Ура! Наконец на свободе она!

И вновь на знакомой лужайке букашка,
Под нею, как прежде, колышется кашка,
Над нею плывут в вышине облака...

Но смотрит на мир осторожно коровка:
А вдруг это тоже большая коробка,
Где солнце и небо внутри коробка?


Стихи Андрея Усачёва
СОНЕЧКО

Сонечко мирно за містом гуляло,
Між квітів духмяних воно мандрувало,
Дивилось, як хмарка від хмарки втіка…
Аж раптом з’явилась Велика Рука.

І Сонечка миттю з квітучих лугів
Сховала в коробочку від сірників.

Розсердилось Сонечко, аж затремтіло,
Обурено лапками задріботіло,
Та марно! Забули коробку в кишені,
Замкнули у шафі, де одяг і темінь.

Журилося Сонечко, дуже страждало,
За цвітом медовим у снах сумувало.
Невже у неволі свій вік звікувати?
Надумало швидше з полону тікати!

Три дні штурмувало воно коробчину.
Нарешті, знайшло непомітну шпарину…
А де ж квіточки і дерева зелені?
Потрапило бідне маля до кишені.

Та Сонечко ще не втрачає надії,
Прямує чимдуж до солодкої мрії –
Подалі від одягу й темних кишень…
І знов у полоні – це ж шафа лишень.

Так сумно і страшно у шафі маляті:
Велика коробка, куди вже тікати?
Аж бачить: вгорі через отвір маленький
Пробився до шафи промінчик слабенький!

Швиденько на волю! За тим промінцем
Хоробре малятко пішло назирцем…
І знов у полоні – це ж просто кімната,
Велика коробка, де меблів багато.

Рятуйте! заплакало Сонечко гірко,
За шторами раптом побачило дірку.
Там літечко, квіти, буяє тепло.
Та склом замуроване кожне вікно.

Завзято до справи малятко взялося:
Щілину знайти непомітну вдалося,
І ось виповзає воно із віконця…
Нарешті, на волі! Скоріше до сонця!

І знов на знайомому полі комашка,
Під нею солодка колишеться кашка,
Над нею хмаринка у небі блука…

Та Сонечко скоса на світ поглядає:
Чи дійсно на волі, чи справді гуляє,
А раптом це знову коробка така?


Переклад Наталії Гончарової
2009

на замовлення дитячого журналу "Пізнайко"




Читати далі »