Как узнать своего поросенка / Як упізнати своє поросятко (переклад)

Как узнать своего поросенка

По лужам носились ребята,
Прошу извинить – поросята.
(А, впрочем, бывают ребята
Такие же, как поросята).

Но вот появляются мамы –
Солидные строгие дамы,
Бегом направляясь к ребятам,
Простите, к своим поросятам.

- Скажите, пожалуйста, мамы,
У вас не случаются драмы?
Чужого нельзя поросёнка
Принять за родного ребёнка?

Красивы они и пригожи,
Но все абсолютно похожи!
- Простите! – ответили мамы, -
Мой хрюшенька чистенький самый.


Владимир Орлов
Як упізнати своє поросятко

По калюжах стрибали малята,
Ой, пробачте мені – поросята.
(Між іншим, бувають малята,
Що, справді, немов поросята).

Аж раптом з’являються мами –
Поважні вибагливі дами,
Крокують чимдуж до маляток,
Пробачте, своїх поросяток.

Дозвольте спитати вас, мами,
Чи з вами трапляються драми?
Такі, щоб чуже поросятко
Впізнати за власне малятко?

Гарненькі вони та хороші,
Та дуже замурзані й схожі!
- Ніколи! – запевнили неньки, -
Моє поросятко – чистеньке!

Переклад Наталії Гончарової
2009

Читати далі »
Вірші для дітейНариси та статті Теорія перекладу
Сучасна поезія Поезія к.ХІХ-п.ХХ ст. Поезія поч.ХІХ ст.

Читати далі »

Портрет / Мамин портрет (переклад)

ПОРТРЕТ

Я портрет нарисовала,
Постаралась от души,
От старания сломала
Все свои карандаши.
И коричневый, и синий,
И оранжевый сломала…
Всё равно портрет красивый,
Потому что это мама!

Петр Синявский
МАМИН ПОРТРЕТ

Я портрет намалювала,
На великім папірці. (на біленькім папірці)
Так старалась, що зламала
Кольорові олівці.
Все одно портрет чудовий
І найкращий на землі,
Бо з того (мого) малюнка мама
Посміхається мені!

Переклад Наталії Гончарової
2009


Читати далі »

"Горести-печалести" / "Лишеньки-турботоньки" переклад

ГОРЕСТИ-ПЕЧАЛЕСТИ

Горести-печалести,
Что-то мне не спится.
С кем бы мне, печалести,
Вами поделиться?

Столько неприятностей –
Карандаш сломался,
Жук из банки вылез
И больше не поймался.

А ещё вдобавок –
Горе-то какое! –
Шарик накололся
На листок алоэ...

То-то мне и вертится,
То-то и не спится –
Может, мне с медведиком
Горем поделиться?

В моего медведика
Уткнусь я головой:
Он хотя и плюшевый,
Но зато – живой!

Михаил Яснов
ЛИШЕНЬКИ-ТУРБОТОНЬКИ

Лишеньки-турботоньки, (бідоньки-)
Щось мені не спиться.
З ким би вами, бідоньки,
Нині поділиться?

Стільки неприємностей –
Олівець зламався,
Втік жучок зі скляночки – (із баночки)
Й більше не впіймався.

На додачу песик -
Лишенько з тобою! –
Лапкою вколовся
Об листок алое…

Це ж воно і муляє,
Через те й не спиться –
Може, із ведмедиком
Горем поділиться?

До свого ведмедика
Притулюсь, сумний:
І нехай він плюшевий,
Та зате - живий!

Переклад Наталії Гончарової
2008


На замовлення журналу "Пізнайко"

Фото

До речі, ведмедик може бути не обов"язково плюшевий, ось ТУТ стільки чарівних ведмежат, яких майстрині роблять власноруч. Я взагалі у фотографії цієї галереї просто закохана! Будь-ласка, погляньте у часточку дитинства, не пожалкуєте. Це мій форум, посилання абсолютно безпечні для Вашого ПК.
Читати далі »

Найгірший переклад, який я коли-небудь бачила або чула

Хочу поділитися враженням, де саме і коли бачила найспотвореніший зразок перекладу рідною мовою. Альтернативної теми - про найкращий переклад - мабуть, не буде. Бо якісний переклад - як освітлення у домі: звертаєш увагу, коли його немає або мало)

Найбільше спотворює українську мову наше телебачення. Перевагу моднявій говірці надає мало не кожна українська телекомпанія, чільні ж місця у моєму особистому рейтингу посідає СТБ та Новий канал. Упевнено, не змигнувши оком, ведучі вікон та репортерів, не маючись на бачності, вішають на вуха пересічному громадянинові молоШну локшину, їдять на кухняному столі та пилосмокчуть по суботах, користуються залізнодорожними перевезеннями - їздять зі старої Київської РусИ у Европу по єврА та кладуть їх потім у банківський відділок, на уїк-гендах ходять до казинА, відпустку проводять у соняШному Кримському СудаЦІ, знаються на соціЯльній економИці та бИржі, спілкуються з різними швальнями, членкинями , технологинями та лідерками-прем’єрками і, мабуть, після того спілкування, ковтають піГЕлки, а абревіатури пишуть з апострофом, як-то Б’ЮТ. Дивина та й годі. Ще й надвИшку отримують за свої напрацьовАння. (Всі приклади - з етеру).

На жаль, я не юрист, бо дуже цікаво - як то все може співіснувати з діючим законодавством України про державну мову, затвержденим правописом, академічним знанням... Мовознавча наука говорить про те, що мова постійно розвивається, але вищезгадані явища здаються мені занадто штучними, бо мовлення - як практичний, реальний вияв мови, має наближатися до свого ідеального стану, а не віддалятися від нього. Але то окрема розмова.

Кілька днів тому телеканал СТБ випустив у ефір чудовий фільм за однойменним твором Джека Лондона "Серця трьох". За правилами, російськомовний фільм повинен мати титри державною мовою - й саме вони ледь не зіпсували мені перегляд улюбленої стрічки. Переклад виконаний незадовільно - спрощені оригінальні репліки, спотворені прізвища, імена, назви місцевостей тощо, знищений підтекст тощо. Перекладач навіть не зазирнув у книгу - хоча мав би переконатися, принаймні, у правильності власних імен.

Безліч веселих хвилин подарував перегляд в кінотеатрі мультика про Федота-стрільця за мотивами твору Л.Філатова. Неякісний, грубий, нелітературний, але таки вимучений - віршований(!) переклад смішив нас, мабуть, більше, ніж анімований сюжет. Але присмак - гіркий - залишився. Брак фахівців та тотальна економія, закладена у національний менталітет, змушують замовника сплачувати послуги некваліфікованих перекладачів. Зайва підстава використати мовне питання у політичних діях - мовляв, недомова, недолюди...

(далі буде)

Читати далі »

"Загадочная страна" / "Загадкова країна" переклад

ЗАГАДОЧНАЯ СТРАНА

Африка, Египет и жара,
Смуглая от солнца детвора.
Пирамиды здесь, песок и ветер
Тайною покрыто все на свете.
Кто построил эти пирамиды?
Вдруг Атланты с древней Атлантиды?
Как обычный древний человек
Мог построить столько за свой век?

Щербак Людмила
ЗАГАДКОВА КРАЇНА

Африка, Єгипет, спекота,
Бавиться засмагла дітвора.
Піраміди там, пісок та вітер,
Таємниця вкрила все на світі.
Хто ж поставив давні піраміди?
То були Атланти з Атлантиди?
Як звичайний давній чоловік
Їх побудував би за свій вік?

Переклад Наталії Гончарової
2008


На замовлення журналу "Пізнайко"
Читати далі »

"A-dur..., a-moll" / "Осіння рапсодія" переклад

A-dur..., a-moll

Поспели: ирга, облепиха.
Устало вздохнула земля.
В нарядное осень-портниха
Одела леса и поля.

Материи было в достатке,
Оттенков любых и тонов.
Душе было томно и сладко,
От красочной яви и снов.

И стали пейзажи отрадой
Для взгляда, как будто - впервой.
Деревья, напившись прохладой,
Лениво шуршали листвой.

В ночи колыбельные липам
Нашёптывали тополя.
Дождя сиротливые всхлипы
Уняться рассвет умолял…

Василий Алоев
26.10.2008
ОСІННЯ РАПСОДІЯ

Достигли: ірга, журавлина.
Утомно зітхнула земля.
В убраннячко осінь-кравчиня
Зодягла ліси і поля.

Матерії мала удосталь,
Відтінків, тонів, кольорів.
Душі було п’янко і млосно
Від розкоші яви і снів.

У погляд зринали роздоли
Уперше немов, з торжеством.
Дерева крислаті вологим
Неспішно шемріли листом.

Зоріло туманом поволі –
Світанок самотній вставав.
Втішав лебедінням тополі,
Дощем колисковим благав.

Переклад Наталії Гончарової
30.10.2008


Вперше опубліковано на ХВ


Фото: http://yuripere.mylivepage.ru/
Читати далі »

9 листопада — День української писемності та мови

Єдиний скарб у тебе - рідна мова, Заклятий для сусіднього хижацтва. Вона твого життя міцна основа, Певніша над усі скарби й багатства.
П. Куліш


Мова - найбільший скарб будь-якого народу. Тисячоліттями, віками, роками плекала її земля предків, передавала з покоління в покоління, вкладаючи дедалі більше народну душу і водночас формуючи її. Досвід людства упродовж тисячоліть переконливо доводить, що занепад мови - це зникнення нації. Якщо ж мова стає необхідною і вживається насамперед національною елітою - сильною і високорозвиненою стає нація і держава.


Найбільше і найдорожче добро в кожного народу - це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування.
Панас Мирний


Мова - це серце нації і канва, на якій людина вишиває узори свого буття. Мова – це особистість, вона має обличчя, свій характер, темперамент, свою культуру, мораль, честь і гідність, своє минуле і майбутнє. Мова - це невичерпна духовна скарбниця, до якої народ безперервно докладає свій досвід, розум і почуття.

Мова така ж жива істота, як і народ, що її витворив, і коли він кине свою мову, то вже буде смерть задля його душі, смерть задля всього того, чим він відрізнявся від других людей...
Панас Мирний


Поглянути на історію свого народу, збагнути роль рідної мови в утвердженні української державності дають змогу писемні документи, праці істориків, етнографів, громадських діячів та лінгвістів. Із сивої глибини віків бере початок наша мова. Українська мова була ще до того, як українські князі (починаючи від Аскольда та Діра) почали об’єднувати руські землі. Ще в 448 році візантійський мандрівник та історик Пріск Палійський записав у таборі гунів три слова: мед, страва, квас.

Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе.
Олесь Гончар


Шлях її розвитку - це тернистий шлях боротьби. Багато жорстоких століть пережила невмируща українська мова, мужньо витерпівши наругу і найлютіших царських сатрапів та посіпак шляхетно-панських, і своїх панів та підпанків. Перетерпіла вона і дикунський циркуляр царського міністра Валуєва, який заборонив друкувати книги українською мовою, окрім творів художніх, і ганебний Емський указ 1876 року, який заборонив друкувати книги українською мовою. Нараховують 22 заборони української мови, 8 з них - у радянський час.

Без мови нашої, юначе, й народу нашого нема.
Володимир Сосюра


Українська мова - це велика культура та історія. Українською мовою написані невмирущі твори Котляревського і Шевченка, Франка і Лесі Українки, Нечуя-Левицького і Коцюбинського.

Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос - більш нічого. А серце б"ється-ожива, Як їх почує!..
Тарас Шевченко


Українська мова ввібрала в себе все найкраще, найніжніше, найвеличніше, наймудріше, найблагородніше, найпоетичніше і найболючіше: перший голос немовляти, яким воно сповістило про свою появу на світ, і останній розпачливий зойк прощання людини з білим світом, голосний сміх щасливої дитини і зворушливий плач сироти, невимовний біль чумака в далекій дорозі і тягар каторжника на важкій підневільній праці, солодке задоволення від творчої праці та побратимської вірності і велике розчарування від холодної людської байдужості, блакить високого неба і золотого сонця пшеничних ланів, сяйво світлого місяця і ясних зір, багрянець світанкових заграв і срібло цілющо-перлистих рос, могутність бурхливого Дніпра і оспіваного в піснях тихого Дунаю, міць столітніх дубів, що символізують силу української нації і мінливо-веселкові переливи хвиль Чорного моря, тихий шепіт шовкових трав і таємний шум замріяних смерек, красоту опоетизованої червоної калини та хрещатого зеленого барвінку, гіркоту поневіряння на чужині і відчуття піднесеності в молитві до Бога за рід свій, за Україну, за мир, добро і спокій на всій планеті.

Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її, вічно живу і нову, і мову її солов"їну.
Володимир Сосюра


Хочеться стати на коліна перед рідною мовою - мовою Матері моєї - і благати її повернутися до рідної хати, возродитися, забуяти нетлінним скарбом, віщим і вічним Словом від лісів - до моря, від гір до степів...

********************

Читайте
до болю знайомі
рядки,
Вклоняйтеся
кожному
слову.
Кров"ю
кляніться
нести у віки
Свою
материнську
мову.

Авт.

********************

Як парость виноградної лози,
Плекайте мову.
Пильно й ненастанно
Політь бур’ян.
Чистіша від сльози
Вона хай буде.
Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.

Максим Рильський

********************

До українців


Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці, —
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми перестали гордитись, що ми — українці.
І що е в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється,
І що ми на Вкраїні таки український народ,
А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.
І що хміль наш — у піснях, а не в барилах вина,
І що щедрість — у серці, а не в магазинних вітринах,
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край — територія, а не Вкраїна.
Я до себе кажу і до кожного з вас: — Говори!
Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитаймо у себе, відколи, з якої пори,
Почали українці себе у собі забувати.
Запитаймо про те, чи списати усе на буття,
Котре нашу свідомість узяти змогло так на Бога,
Що солодшим од меду нам видався час забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога.
Українці мої! То вкраїнці ми з вами — чи як?
Чи в «моголах» і вмерти судилось нам ще від Тараса?
Чи в могили забрати судилось нам наш переляк,
Що знітив нашу гідність до рівня вторинної раси?
Українці мої! Як гірчать мені власні слова!..
Добре знаю, що й вам вони теж не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як щиро себе зневажають вкраїнці.
І в мені ниє крамоли осколок тупий,
Мене дума одна обсідає і душить на славу:
Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?
Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?
То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря
І хіба не зотліє на тлю українство між нами,
Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря
Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами?
Українці мої! Дай вам, Боже, і щастя, і сил!
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо прихилить до ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна...

Віктор Баранов

********************

Я — украинец


Я — украинец до седьмых колен.
Прапрадед мой шелками шит на Сечи.
И ни чужбина, ни турецкий плен
Его козацкой не лишили речи.
Мне этот клад передавал отец,
И мама с молоком передавала.
И пил я нежность их родных сердец,
И их любовь стихом во мне звучала.
Но закружило. На моей щеке
Густой щетиной прорастали годы.
И стих на украинском языке
Я не пою, и не в угоду моде.
Я растерял, как воду из горсти,
Тот клад, что сохранил в неволе прадед, —
Не знаю языка, сказать по правде...
Простите, сыновья, и дочь, прости.
Прости мене, прапрадіде-козаче,
Прости мене, мій споконвічний краю,
За те, що на російській мові плачу
Об тім, що мови рідної не знаю...

В. Шовкошитний

********************

Клятва


Мова кожного народу
неповторна і — своя;
в ній гримлять громи в негоду,
в тиші — трелі солов’я.
На своїй природній мові
і потоки гомонять;
зелен-клени у діброві
по-кленовому шумлять.
Солов’їну, барвінкову,
колосисту — на віки —
українську рідну мову
в дар мені дали батьки.
Берегти її, плекати
буду всюди й повсякчас, —
бо ж єдина — так, як мати, —
мова в кожного із нас!

О. Забужко

********************

Артист


Простий батько сина
Вивчив на артиста.
Мова в того сина
Ідеально чиста.
Як зі сцени скаже
Українське слово,
То аж дух займає —
Просто пречудове!
А в сім’ї артиста
Діти й домочадці
Чешуть по-російськи,
Неначе ленінградці.
Тож невчений батько
Й запитав у сина:
— Поясни, будь ласка,
В чому тут причина?
У театрі в тебе
Українська мова,
А у хаті в тебе —
Нашого ні слова.
Син великодушно
Посміхнувсь до тата:
— Ех, освіта в тебе,
Батьку, низькувата.
А тому, хто вчений,
Істина відома,
Що одне на службі,
Зовсім інше — дома.
Дома в мене мова —
Засіб спілкування,
А на службі мова —
Засіб існування.
Як же рідну мову
Я забуду, тату,
Як за неї маю
Непогану плату?

Павло Глазовий

********************

Мова, наша мова, мова кольорова,
В ній гроза травнева, тиша вечорова.
Мова наша, мова - літ минулих повість,
Вічно юна мудрість, сива наша совість

Мова, наша мова - мрійнику - жар-птиця,
Грішнику - спокута, спраглому - криниця.
А для мене, мово, ти - як синє море,
У якому тоне і печаль, і горе

Мова наша, мова - пісня стоголоса:
Нею мріють весни, нею плаче осінь.
Нею марять зими, нею кличе літо,
В ній криваві рими, сльози "Заповіту"

Я без тебе, мово, - без зерна полова,
Соняшник без сонця, без птахів діброва.
Як вогонь, у серці я несу в майбутнє
Незгасиму мову, слово незабутнє.

Юрій Рибчинський



Список використаної літератури

1. Методичне видання для бібліотекарів до Дня української писемності. – Суми: Обласна універсальна наукова бібліотека, 1999.
2. Л. В. Скуратівський та ін. Українська мова: Збірник текстів для переказів/. – Київ: Форум, 2001
3. Л. Струганець. Культура мовлення, – Тернопіль: Мандрівець, 2002
4. http://www.ostriv.in.ua/
5. http://www.kosivart.com/index.cfm/fuseaction/hutsul_land.ukrainian-language-day/
6. http://abetka.ukrlife.org/ фото

Читати далі »